ВО "Свобода"

ENG

3 серпня
Дзензелівка на Черкащині ‒ наймузичніше село України
Дзензелівка на Черкащині ‒ наймузичніше село України

Щороку на початку липня тут збираються музиканти з різних куточків України та світу…

На початку липня в селі з милозвучною назвою Дзензелівка вже восьмий рік поспіль проходить міжнародний фестиваль класичної музики. Концерти світової та української класики на лоні мальовничої природи Черкащини щороку приваблюють все більше учасників та слухачів. Про мету виступів незвичного формату, труднощі організації і ставлення місцевих селян до нетипових концертів розповідає один із засновників фестивалю піаніст Павло Лисий (на фото поряд).

Павло Лисий
Павло Лисий

"Я родом з Дзензелівки, тут живуть мої батьки. З 14 років навчався в Києві, де розширювалося коло моїх музичних знайомств, і це надихнуло мене принести трішки мистецтва в рідне село, де люди не можуть наживо почути класичну музику. Якось мій друг скрипаль Орест Смовж, з яким разом навчалися в столичній Національній музичній академії, в 2010-му приїхав до мене в гості, й ми спонтанно вирішили влаштувати в Дзензелівці концерт. Тоді в нас не було нормального інструмента, але було приміщення ‒ Краєзнавчий музей. Тож ми зібрали ноти й влаштували концерт, запросили знайомих ‒ загалом було близько тридцяти слухачів. Фактично так ми й започаткували фестиваль. Наступного року виникла ідея влітку запросити інших наших колег і організувати вже щось більше. Тоді відбулося вже два концерти ‒ української та закордонної класичної музики. Відтак ми влаштовували такі виступи щоліта, деякі концерти були навіть міжсезонні, поза офіційним фестивалем. Тож на сьогодні, за вісім років існування фестивалю, ми організували понад 40 виступів. Так у нас утворився своєрідний альтернативний простір для втілення творчих музичних ідей, який до минулого року називався "Дзензелівські вечори класичної музики", а цього року ‒ "Дзензелівський тиждень класики".

Початковою метою фестивалю було створення альтернативних розваг для місцевих жителів, а також розширення меж існування класичної музики ‒ хотілося, щоб вона поширювалася від центру до периферії. Мої батьки, наприклад, працюють у сільському господарстві і до Києва в філармонію на мій концерт приїжджають, і то як пощастить, раз на рік. А тут вони й інші місцеві жителі можуть послухати дуже цікавих професійних музикантів. Фестиваль також популяризує класичну музику, суттєво збільшує її кількість, принайм­ні в нашому краї. Цього року, наприклад, ми провели вісім концертів. Крім того, в музеї, де відбуваються виступи, немає опалення, тому ще одна ціль фестивалю ‒ привернути увагу до історичного приміщення, якому уже 105 років і яке потребує ремонту. Це все потрібно й для того, щоб привабити не тільки слухачів концертів, а й відвідувачів районного Краєзнавчого музею.

ПІД ЧАС ОРГАНІЗАЦІЇ фестивалю виникає чимало труднощів, адже село не пристосоване для таких подій. По-перше, немає доброго транспортного сполучення до центру села, хоч неподалік пролягає залізнична колія. Є також проблеми з проживанням, особливо слухачів, адже тут нема поки що організованого готелю чи наметового містечка. Тому домовляємося з місцевими, в кого люди зможуть заночувати й поїсти. Живуть у місцевих селян і більшість виконавців, яких місцеві встигають за тиждень полюбити, а з деякими, особливо іноземцями, які приїжджають другий рік поспіль, селяни дуже здружилися. До речі, закордонні гості сприймають тутешні побутові незвичності як ексклюзивний варіант розваг.

Через недосконалі умови проживання, добирання та місця для концертів ми свідомо не надто розганялися з рекламою фестивалю. Адже для того, щоб подія була популярнішою, ми маємо самі запропонувати чіткіші умови, вдосконалити часові межі фестивалю тощо. До того ж ми передбачали, що наша зала на 100 людей і так буде повна.

Насправді, селяни чекають цієї події. Серед них близько 50 осіб є нашими постійними відвідувачами, решта, і це закономірно, приходять час від часу, іншим це просто нецікаво, бо звикли до іншого продукту з радіо і телебачення, а дехто ‒ взагалі не збирається приходити. І це нормально. Якщо є 5-10% селян, які відвідали наші концерти, це вже дуже добре. Крім того, місцеві люди ‒ це хлібороби, які мають господарства, тому якщо концерти відбуваються впродовж тижня, вони не можуть їх відвідувати. Але селяни, які приходять на концерти, підтримують нас, допомагають продуктами і навіть фінансово. Цікаво, що цього року мешканців села серед слухачів було вже близько половини, решта приїжджали з районного центру, Умані, Черкас, зі Львова та Києва. Люди вже навіть заздалегідь випитуються про дати фестивалю, щоб планувати відпустку чи вихідні. Концерти для слухачів безкоштовні, але вони можуть підтримати фестиваль в Дзензелівці благодійними внесками. З цих коштів ми частково оплачуємо харчування, купуємо інвентар для концертів та різні побутові речі. Основну ж фінансову підтримку, яка скерована головно на проїзд учасників, надають меценати.

Взагалі фестиваль класичної музики в селі ‒ це постійні експерименти. Ми намагаємося експериментувати і з часом, і з локаціями. Наприклад, проводили ніч у музеї при свічках і дитячий концерт, на якому грали дітки з районної і київської музичних шкіл, а також дорослі музиканти виконували дитячу класичну музику. Був також концерт старовинної музики на старовинних інструментах, а також окремі концерти української класичної музики, бо ж багато хто вважає, що її не існує або ж вона представлена єдиним твором одного композитора. Ці виступи, до слова, були дуже успішні. Також плануємо вийти з концертами за межі музею і намагатимемося щось робити надворі, адже тут тиша та свіже повітря ‒ особливі умови для звучання класичної музики.

Наш проект, звичайно, існуватиме й надалі. Я взагалі мрію, щоб у майбутньому це був концертний сезон, з осені до літа, який закінчуватиметься фестивалем. Така ідея виникла зокрема завдяки депутатові-націоналісту Юрію Левченкові ‒ у 2015 році він допоміг нам придбати якісне фортепіано. Тож маємо ще й обов'язок, аби інструмент звучав хоч кілька разів протягом року. З Юрієм ми познайомилися ще 2013-го, коли він приїхав в Дзензелівку на відкриття меморіальної дошки Христофору Барановському (він родом з нашого села, певний час був міністром фінансів УНР). Тоді свободівець відвідав ще й завершальний концерт фестивалю, після якого запропонував свою підтримку. І останні три роки він активно з нами працює й сприяє проведенню фестивалю.

Крім цього фестивалю, торік я організував також проект, присвячений музиці українського композитора Федора Якименка. А ще цього року минає 175 років з дня народження Миколи Лисенка ‒ ця дата важлива для музикантів, тому на осінь планую виконати програму з його творів. Взагалі, хочу бути виконавцем, який разом із кращими зразками світової музики включає в програму твори українських композиторів, часто забутих, але не менш цікавих і достойних на світовому музичному тлі".

Розмовляла й записала Ярина ТЯГНИБОК. Часопис "Свободи"